Стаття в журналі “Оксамит” про нашу мовну академію.

"Інтеграційні процеси, що відбуваються в країні, слу
жать мотивацією для українців до вивчення інозем
них мов. Щороку відкривається все більше кордонів для вільного пересування населення, відбувається інтернаціоналізація усіх аспектів суспільного життя.
Розширити наявні можливості щодо вивчення іноземних мов взяли на себе приватні навчальні установи, які набувають великої популярності в нашій країні.
Сьогоднішня розповідь про один із таких закладів, який розташований у легендарному історичному місті Котовськ, що поєднав культури трьох народів — українців, росіян та молдован.
Навчальний центр «Мовна академія» функціонує при підтримці Одеської обласної організації освіти та просвітницької діяльності, культури і спорту. Його засновник — Надія Володимирівна Луполова, яскрава та неординарна особистість, вмілий керівник та оптиміст по життю, протягом багатьох років очолює цей заклад.
Нелегкими були для Надії Володимирівни перші кроки створення власної справи. Сьогодні цей заклад знають далеко за межами Котовська, а в 90-ті роки все розпочиналося із заснування курсів вивчення іноземних мов.
«Коли у мене визріла ідея створення в нашому містечку таких курсів, багато хто з недовірою поставився до цього, - пригадує Надія Володимирівна. – Та зваживши всі аргументи, склавши бізнес-план, запропонувала знайомим педагогам спробувати втілити мій задум у життя. Приємно, що команда сформувалася, як не дивно, на добровільних засадах! Пригадую, як оббивала пороги нашої мерії, щоб отримати дозвіл на відкриття курсів, потім із завмиранням серця слухала під дверима засідання міської ради, де розглядали та приймали рішення, вистоювала в чергах, щоб потрапити на прийом до начальника міського відділу освіти, Ходила безкінечними коридорами від кабінету до кабінету санітарної епідеміологічної станції... Іноді опускалися руки, але розуміла, що перші, найважчі кроки, вже зроблено і відступати нікуди!
Після отримання всіх дозволів, оренди та обладнання примішень виникло основне питання - кого навчати?! Таких рекламних носіїв, як нині, тоді ще не було. Тому перше, з чого розпочала свою «рекламну кампанію», - розклеювання оголошень. Коли здавалося ними було обклеєне все місто, взялася до «соціальної реклами»: зустрічалася з директорами шкіл, зверталася до них за порадою та допомогою. Разом організовували збори дітей та батьків, на яких презентувала свій «проект». Часто траплялися випадки, що дітки мали бажання навчатися. але батьки вважали це зайвою тратою грошей, хоча оплата за навчання була досить символічною — 40 гривень на місяць. Тоді доводилося відвідувати сім'ї, переконувати батьків, що бажання їх доньки чи сина - не просто забаганка, а внесок у власне ! майбутнє, адже отримання хороших знань - шлях до престиж

Залишити відповідь